Вадя Ротор

Головне, чим славиться село Коржова - це старовинний млин, побудований ще німцями та австріяками у роки, коли на наших землях панувала Австро-Угорська імперія. Це єдиний в Україні діючий автентичний водяний млин - всі інші автентичні не є діючими, а діючі - не є автентичними :)

На цей млин водять екскурсії http://www.k2k.org.u... , там влаштовують обід і показують, як млин працює. http://pres-centr.ck...

У 1825 році магнат Олександр Потоцький продав Коржову іншому польському магнату Михайлу Рафаловичу.
За літо 1825 року на чудовому пагорбі в межиріччі Ятрані й Ревухи коржівські майстри з жиловими мозолистими руками звели будинок на просторій садибі, огороджений кольоровими штахетами за набірною брамою, оздобленою різьбленими півниками.
Від брами вглиб садиби вела доріжка, посипана жовтуватим піском, яка впиралася в поріг збудованого чепурного будинку з сліпучо-білими стінами, розмальованими химерними птахами і квітами. Гребінь даху прикрашали випиляні з дощок лелеки. Не будиночок – іграшка причаїлася в кущах бузку і калини. За казковими кущами виднівся журавель над об лаштованою криницею з оздобленням кленовим відром. Деінде лежали мальовничо розкидані кам’яні брили, обсаджені чагарниками й квітами. З-під великої, оброслої зеленої брили, дзюрчав струмок, водоспадиком поспішав до Ревухи. Все тут росло, буяло, квітло для панського ока. Райський куточок! Творення рук коржівських кріпаків.
Відсутність в селі будь-яких господарських приміщень, засобів для обробітку землі, убогість селянських обійсть спонукали нового землевласника до вдосконалення господарювання. Вперше в Коржовій розпочали спорудження мостів через річки Ятрань та Ревуху. До цього селяни зводили благенькі місточки через ріки, які весняними повенями розвалювала вода.
При новому власникові в Коржовій розпочинається комплекс робіт по спорудженню млина, мостів, греблі та зміни течії річки Ятрані з старого на новоутворене русло. З північного боку села, на скелястому лівому березі Ятрані, визначили місце для зведення добротного двоповерхового приміщення млина. Для проведення робіт запрошуються німецькі колоністи та спеціалісти польського походження. Спочатку треба було викопати тисячі кубометрів землі, перевезти і насипати з неї греблю, розмітити місце для зведення на природному гранітному цоколі будівлі млина. Крім земляних робіт потрібно було прокласти канали в граніті для нової течії річки. Всі ці роботи виконувались важкою працею кріпаків та найманих селян з навколишніх сіл. Молот, лом, металевий клин-колун були єдиними знаряддями для виконання надважких робіт.
Більшість чоловіків села стають землекопами-грабарями. Це ті, які переробили вози на грабарки, якими перевозили землю, каміння. Поміщик заохочував грабарів підвищенням плати за важку виснажливу працю. На будівництво млина прибули грабарі з грабарками і тягловою силою з Небелівки і Підвисокого від поміщиків Підгорських.
Земля відвозиться на будівництво греблі, а відщеплене від скелі каміння складувалося на півострові, який утворився між викопаними новими потоками річок.
Після відповідної обробки це каміння використовувалось для зведення будівлі млина та двох мостів, а пізніше, – на створеній площадці поряд зі ставком, для будівництва складу-магазину.
Попід стіною облаштували водовід для подачі води на водяну турбіну, який назвали млинівкою з прилаштованими до нього затворами для регулювання потоку води на турбіни.
За перші роки власник Коржової М.Рафалович побудував міцне двоповерхове приміщення млина, великий міст з дерев’яними корінними та поверхневими затворами, міст над млиновкою, проклав для Ятрані нове русло, з якого потік води направили на водяну турбіну млина. Старе річище Ятрані перекрили стометровою греблею.
Поряд з млином, містками, греблею на Ятрані з’явився ставок, води якого біля мостів утримували зведені високі гранітні стіни-береги. Коржівський млн. став привабливою силою заводян з навколишніх сіл. У селі з’явилися селянські двори для відпочинку заводян та їх тяглової худоби.
А у корчмі, що біля церви, продавалось достатньо горілки. Це було бажане місце для зустрічі знайомих заводян.
З 1829 року коржівський млин у поміщика Рафаловича орендує Уманський і Єлецький купець Стефан Вавілов, який в 1839 році на свої кошти завершив відновлення дерев’яної коржівської церкви Різдва Пресвятої Богородиці.
В 1840 році у водяному розтрусному борошномельному млині встановили австрійське обладнання для вальцювання борошна.
Помер Михайло Рафалович в 1839 році. Власницею Коржової стала дочка поміщика Фавстина Михайлівна Підгорська, чоловік якої – Фелікс Підгорний походив з родини багатих польських землевласників.
В цей час за горою, на річці Ревусі, зводяться дерев’яний млин та хволюші (сільська фабрика для миття вовни та набивання сукна), насипається гребля, утворюється великий став. Для будівництва знову запрошуються німецькі колоністи. Активну участь у цьому будівництві приймає син Фавстини Михайлівни Володимир Феліксович Підгорський, який навчається у Кракові, а влітку приїздить до матері в село. Міст, гребля, як зручна переправа, збудовані на досить повноводній у той час Ревусі, мальовнича місцевість круглих скелястих берегів, дрімучий ліс, що простягався на північ, і просторі степи – на південь – все це створювало умови для того, щоб Коржова стояла проміжною на шляху з півночі на південь.
За часів В.Ф.Підгорського споруджують приміщення магазину-складу та добудовують до будівлі існуючого млина нові поверхи.

Млин на Ятрані мав 12 станків вальців і був високомольним. Поміщик скуповував пшеницю, перемелював її на борошно і відправляв до Варшави.
Дерев’яний млин на р.Ревусі здійснював грубий помол для отримання дерті, яка використовувалась для відгодівлі ВРХ, свиней, овець.
У часи володіння Коржовою (1890-1917 рр.) Владиславом Володимировичем Підгорським в Коржовій при сприянні сільської громади продовжується спорудження декількох будівель.
В 1908 році біля млина на р.Ятрань закінчено будівництво першої черги другого поверху магазину-складу для зберігання продуктів землеробства.
В 1910 році впритул до триповерхової будівлі млина закінчили зведення паровишні для устаткування в ній сукупності механізмів, приладів, пристроїв парової машини.
В окремі посушливі роки або бездощові періоди літа, інколи і взимку, води не вистачало для роботи водяної турбіни млина. Тоді млин зупинявся. Безперервну роботу млина повинна була забезпечувати парова машина.
Пан Владислав Підгорський застрахував своє майно (очевидно відчуваючи нестабільність в державі перед подіями 1917 року) і кілька років сплачував за млин страхові платежі. Потім вирішив спалити млина, щоб отримати страховку. Підкупив мельника (мірошника) і той, вибравши підходящий момент, виконав волю пана. Владислав Підгорський отримав грошову компенсацію, а те, що залишилось після пожежі від млина продав заможній людині – депутатові Думи пану Грабовецькому, у власності якого вже був млин у с.Дубовій. Грабовецький почав було відбудовувати млин, але тут почалась революція, а за нею громадянська війна. Тут було уже не до будівництва. Після встановлення в селі радянської влади в період непу. В цей період Грабовецький відбудував і запустив в роботу млина, після чого подарував його своєму зятю Тютюннику. Той користувався подарунком кілька років, в період колективізації його розкуркулили, а млином розпоряджалась радянська влада.
Та грянув грім 1941 року... Фашисти окупували територію України, хазяйнували вони і в Коржовій уже з серпня 1941 року. І тут знову в селі з’явився Грабовецький, прийшов до млина, напевно доля млина хвилювала його. Колишній власник млина звернувся до Бабанського гебітскомісаріату з проханням повернути йому млина.
„Німецький солдат воював не за те, щоб тобі млин віддати. Іди працюй, будеш старшим робочим”, – такою була відповідь німецького офіцера.
В березні 1944 року відступаючі фашисти вирішили підірвати млина. Заклали вибухівку, під’єднали проводи і перед самим вступом в село радянських військ вже мав пролунати вибух. Але хтось із коржівчан довідався про наміри окупантів. Збіглися люди і впросили німців не чинити зла. Так і залишився стояти млин на славній річці Ятрані.
В післявоєнний період і аж до сумнозвісного „реформування” аграрного сектора млин був власністю колгоспу імені Мануїльського, з 1958 року – колгоспу „Ленінський шлях”, а з 1985 року – колгоспу „Авангард” і молов для всієї Бабанської округи.
В 1999 році млин потрапив у список майна під забезпечення боргів по кредиторській заборгованості колгоспу „Авангард”. Рішенням суду за заборговану зарплату потрапив до Богуша М.М., який продав млина жительці с.Перегонівка Голованівського району Голобородько С.І.
У вересня 2008 року коржівський млин придбав приватний підприємець Халахур Віктор Гнатович, корінний коржівчанин.
Протягом більше року тривали ремонтні роботи: замінили сита, нарізали вальці, реставрували шестерні турбіни, передаточні механізми, побілили, пофарбували, засклили шибки.
З 1 листопада 2009 року млин знову працює на людей і для людей, надаючи послуги по перемелюванню зерна на борошно та дерть.
В перспективі Халахур В.Г. планує запустити в дію крупорушку, олійню, екструдер.
Коржівські мірошники: Семен Тимофійович Котенко, 1896 р.н.; Григорій Тимофійович Котенко; Дзензур Михайло Олексійович, 1897 р.н.; Бобель Андрій Пилипович, 1915 р.н.; Виштакалюк Олександр Юхимович, 1930 р.н.; Кабацюра Петро Андрійович, 1948 р.н.; Миколайчук Віктор Іванович, 1958 р.н.; запам’ятались людям як вправні майстри своєї справи.
Тече вода у млинівку крізь підняті затвори і лунає довкола монотонний шум турбіни, на яку падає прозорий і швидкий потік води. Виконавши роботу, води відбивається і тече далі. Тече і наше життя... І якщо будемо шанувати працю наших пращурів, то ще довго, не один рік, будемо користуватись їх творінням, їх надбанням.

Шевченко В.С., автор нарисів по історії с.Коржова;
Майданнік П.М., сільський голова с.Коржова

http://www.mills.org...=com_content&view=article&id=6:2009-12-16-14-25-28&catid=5:2009-12-16-14-17-36&Itemid=21